Сторінка:Микола Гнатишак. Історія української літератури, ч. I (1941).djvu/60

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

никах, є окремі праці про них м. ін. Ф. Колесси, І. Франка і ін.

На старинні вірування навязують такі народні звичаї, як «куст» на Поліссі, «віха», «женячка рака», «женячка свічки», «колодка», «пострижини», «закрутки» і ін.


Загальний погляд.

33. В загальному — слід, підсумовуючи, сказати про перший період історії української літератури, що він перейшов всеціло під знаком усної словесности. «Це була — як каже М. Возняк — традиційна усна словесність, що не потребувала письменности, бо передавалася від уст до уст, від покоління до покоління. Була в нас тоді дуже багата скарбниця народньої поезії: обрядові пісні в честь коляди, т. зв. колядки — з мітичним змістом, пісні назустріч весни, русальні, купальні, обжинкові й т. ін., побутові пісні, як: весільні, родинні, похоронні і інші, були замовлювання, казки, загадки та приповідки... Текстів тої усної словесности, котра була в українського народу перед приняттям христіянства» не маємо. Одначе знаємо, що в ній були ті форми, котрі й тепер є в нашій усній словесності. Докази. цього подає нам наше найстарше письменство».


Письменські звістки про найстаршу усну словесність.

34. «Звістки про давню народню поезію ми на кожному ступіні знаходимо в старих памятках нашого письменства... напр. у тому ж таки