невого розвитку українських місцевих вірувань, а переняті вони від сусідів. І саме це вислід іранського й ґермансько-скандинавського впливу на верхні шари українського народу — на його аристократію. Тільки вищі шари українського народу дійшли до вищого ступня реліґійних вірувань, до антропоморфізму, себто до зближення обличчя бога до обличчя людини. Маси народу лишилися на попереднім ступні розвитку — на ступні анімізму, себто представляли собі сили природи свого роду уосібленнями, а окремі явища природи могутніми живими істотами».
Оце й є головний ідейно-світоглядовий висновок модерної науки з того словесного матеріялу, що складається на перший період історії української літератури. Висновок, який робить багато клопоту думаючим людям, бо доволі важко його згармонізувати з новими дослідами про прадавню культуру на українських землях та з високим стилістичним і змістовим рівнем нашої первісної словесної творчости, що в літературному огляді на загал не уступає навіть витворам штучної поезії найкультурніших модерних народів. Та з цим протиріччям боряться вже довгі десятиліття всі, кому приходиться зачепити о трудне, досі задовільно невияснене питання передхристіянської мітолоґії й реліґії словянських племен. Покищо мусимо задоволитися тут ствердженням гіпотетичної правди згідної з ни-
