Сторінка:Микола Гнатишак. Історія української літератури, ч. I (1941).djvu/63

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


нішнім станом науки, але мабуть ще не дефінітивної.

Староукраїнський стиль.

36. Зате далеко лекше дійти до дефінітивних вислідів, коли глядимо не на ідейний зміст, а на формальну й мистецьку сторінку найстаршої нашої словесної творчости. Всі обговорені форми усної словесности творять, як уже сказано, найстаршу, передісторичну і передхристіянську верству української словесної творчости. Як своїм стилем, так і мовою ця наша словесна творчість найстаршого періоду різко відріжняеться від стилю й мови початкового українського письменства, що належить до II. періоду історії української літератури. Староукраїнський стиль найстаршої усної словесности сполучає в собі стародавні поетичні форми і змістові, стилістичні та словні архаїзми — з живою народньою струєю української мови й складної народньопісенної чи казкової поетики, стилістики й фіґуральности мови; в цілості цей староукраїнський стиль (що правда, знаний нам не в свойому ориґінальнму виді, а в народній редакції XVIII. —  — XIX. стол.) далеко ближчий новій українській літературі XIX. і XX. віків, ніж попереднім періодам нашого письменства. І коли деякі українські дослідники вважають важким недостатком візантійсько - української, ренесансової й барокової літератури те, що вона своєю мовою