Сторінка:Микола Гнатишак. Історія української літератури, ч. I (1941).djvu/76

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


сказати, стилістично спрямована й вязана, форми творчости спутані готовими мистецькими схемами. Безпосереднє мистецьке наслідування природи й життя виключене, все мусить перейти через призму стилю. Тіла на іконах (і аналогічно, психічні сильветки постатей у літературних творах) видовжені, поодинокі часті тіл конвульсійно випростувані, постаті на образах наче зависли у воздусі, без ніякої стабільности; одяги зложені в схематичні фалди, що мають радше типізуюче, ніж реалістичне значіння; вираз облич напружений, неземсько-аскетичний; на загал  — постаті зовсім нереалістичні, неіндивідуальні  — прекрасні мистецькі конструкції духа. В цілості ж, хоч цей стилістичний підхід і не подобається людині доби переборщеного реалізму й безідейного позитивізму — він дає мистецькі, а між ними і літературні твори повні найвищої духової інтенсивности і краси.


Український візантізм.

9. Ось на таких знаменитих стилевих передпосилках розвинулося також українське найстарше письменство. Своєю сталевою видержаністю й мистецькою інтенсивністю воно не зробило встиду візантійській культурі, — аз другого боку.завдяки українській народній культурній стихії, не стало проявом порожного еміґонства, лише перетопило в (собі і візантійські впливи у своєрідну византійсько-українську сталеву цілість.