Сторінка:Микола Гнатишак. Історія української літератури, ч. I (1941).djvu/8

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
Вступ
 

Людина і мова.

1. Людина тим ріжниться від звірини, що є створена на «образ і подобу Божу», що має високо розвинену, безсмертну душу, — отже живе свідомим внутрішнім життям. Далі, людина є, як це вже зазначували старинні греки, «соціяльне сотворіння», т. зн. вона вже зі своєї природи призначена на те, щоб жити гуртом, громадою, з іншими людьми. Одиниці творять родини, родини — громаду, а громади — нарід. Живучи гуртом з другими собі подібними єствами, людина чує природню потребу порозуміватися з ними, висловляти їм свої погляди, думки, почування. Мало того; також людська одиниця, що не відчувала б потреби порозуміння з другими людьми, напевно шукала б засобу, яким змогла б точніше собі усвідомити та зформулувати свої хаотичні вражіння, спостереження й думки. Оці дві елементарні людські потреби: порозуміватися з іншими людьми і точніше формулувати зміст свого психічного життя — дали привід до розвитку того великого Божого дару, яким є для людини мова.

 

7