з'єднав „верхи“ з „низами“. І хоч як не довго трівало це з'єдинення, то його плодотворні наслідки не дали на себе ждати. Віджило тоді українське письменство, до нового життя підняло ся й мистецтво. Українське церковне малярство почало набирати національних прикмет, а прекрасне народне будівництво перейшло з сільського дерева в городський камінь. Правда, те все не відбуло ся так просто, без переливів. Не всі камяні будівлі України XVII — XVIII ст. належать до чисто українського строю, а ті, що й туди належать, не все видержані в строєвій чистоті і послідовности. Тому не від річи буде поділити памятники нашого тогочасного будівництва на відділи (групи) так, як зробив це згадуваний нами проф. Павлуцький.
До першої групи зачислив він камяні церкви, яких форми походять з українського деревляного будівництва,
._%E2%84%9610.jpg)
Нутро церкви в Ляличах.
а їхні окраси хоч західньо-барокового типу, підпорядковують ся цілости. Пляни тих церков хрестообразні.
До другої групи належать церкви, построєні на базилічних плянах, орнаментика їх барокова і до тої міри обильна і широка, що їй підпорядковується будівляна конструкція. Вкінці третю групу становлять церкви, в яких строю і окрасах змішують ся українські і барокові первні (елєменти) в одну еклєктичну (складову) цілість.
Не беремо ся вичисляти всіх памятників тогочасного будівництва. Для порівнання тільки згадаємо по кілька памятників, які дадуть ся обняти в рами наведених нами груп.
До першої з них належать церкви гетьмана Самійловича в Прилуках і Лубнах, Введе-
