нівська церква в Чернигові, Юріївська церква Видубицького монастиря і Теодозія Печерського в Київі, а вкінці цілий ряд Мазепиних будівель в Київі. Чернигові і инших городах України.
Все це будівлі, яких питоменні прикмети дадуть ся вивести тільки з українського деревляного будівництва, якого самобутність давно вже доведено. Бо як би ми й не шукали, то ніде у світі не найдемо подібних будівель, як запорожський собор в Самарі, церква Покрови в Харкові, а врешті усе будівництво карпатських Бойків, Гуцулів та Лемків, та й усе те народне будівництво Подніпровя, що його заборонено указом 1801. р.
Вистане порівняти усі ті храми з иншими українськими храмами того часу, але будованими західньо-бароковим строєм, щоб признати слушність нами сказаного. Згадаємо хоч-би Богданівську церкву в Суботові, церкву Троїцько-Ілинського монастиря в Чернигові, Василіянську в Бучачі та Юріївську у Львові.
Не завадить додати, що майже усі старинні храми Київа, як Софійський собор, Михайлівський монастир і инші, виводять свій нинішній українсько-бароковий вигляд з другої половини XVII. із початку XVIII століття.
Загально приняла ся доволі невірна думка, що після велитенського національного й культурного підйому XVII. ст. послідував стрімголовий упадок в усіх областях українського життя і творчости. Так зле не було. Український барок не зразу переводиться, а поволі під чимраз то сильнійшим напором свіжих новостей, що дорогою через Петербург ішли на Вкраїну. Українська старшина та царські поплечники, розсіяні по усій Україні, починають закликати до своїх маєтностей чужосторонніх будівничих, які будують їх храми і палати в усіх тогочасних строях заходу, час до часу примінюючи до них українські окраси, будівляне заложення, то-що.
Найкращими з тих будівель є Анріївський собор в Київі (1744), побудований Растрелім, роскішний Козелецький собор (1763), побудований на українсько-бароковому заложенню, церква в Лемешах, гетьманська палата в Батурині, та церкви і палати в Почепах, Ляличах і инших городах України. Все те було прекрасне, чарівне, але чуже, штучно закинуте в українські степи.
Найкращим доказом того, що українське будівництво процвітало ще до початку XIX. ст. є синодальний указ 1801. р., якого силою заборонено будувати церкви українським строєм. З того часу опоганено українські городи і села безлічю відразливих „казьонних“ будівель, які треба буде колись змести з лиця української землі.
