при роботї нечайно запитували школяра: „Рече безумен в серцї своїм нїсть Бога!“ — Школяр поясняв, а вони додавали: „Так, так, і ми того вчили ся!“ Окуньчани не мали потреби мішати ся до шкільної науки.
В Окуньцях учителював Павло Апостол. Матері часто прозивали його Головкою, а то ізза того, що вмів дати собі раду з їх пустїями.
— Чекай! чекай! Підеш ти до школи, дасть тобі вчитель, що попамятаєш! — грозили матері неслухняним пустїям.
— А со буде, як я буду добре вцив ся і тихо сидїв?
— Тодї не буде бив!
— А соз?
— Піп дасть образок!
Справдї Павло Апостол усе вмів із пустїями полагодити ся. Він насамперед трібував по добру; як не помагасо, давав погрозу, як і то не помагало, тодї заявляв вітцеви, що з тої муки хлїба не буде: Бог не дав дїтвакови талану до науки! Батьки завсїди згоджували ся з таким поглядом Павла Апостола.
Дуже часто родичі самі догадували ся, що у їх дїтий нема талану до науки. „Силуваним конем не доробиш ся, а дїтвак дома здасть ся!“ — звичайно говорили такі родичі. Правильно учнями Павла Апостола зіставали тілько „мало ізбранні“. Примусу шкільного Окуньчани зовсїм не знали. Так учителював Павло Апостол уже довгі роки. Він походив із мужиків десь на третьому селї. В Окуньцях Павло Апостол одружив ся, придбав дещо поля, але все пороздавав дїтям. Де й які школи покінчив, про се він сам не міг розказати. Цїкавим на те Павло Апостол звичайно відпо-
