— На крутарства у мене нема поради! Бувай здоров, Максиме! — гнївно відправив о. Церкович війта.
Максим Куртий зовсїм збив ся з пантелику. Ходив як сновида. Про Максимову авдієнцію у о. Церковича довідали ся Окуньчани. В селї ще дужше загуло. Громадяни слїдили кождий війтівський крок. Юрко Лисик занюхавши, звідки вітер віє, став тайком вислугувати ся „молодим“. Усякі письма, які приносив з почти, давав прочитувати опазициї. Та про те молоді не мали в руках нї одного конкретного факту. Люди говорили богато, але більше доказів не було, тілько що нові вікна в школї.
Днем перед Успенієм Юрко Лисик вертаючи з почти перекрадав ся в село що найкрутїйшими стежками. Крадькома зайшов до Василя Загуменного і показав йому кореспонденцийну картку. Загуменний прочитав. Якийсь Сапогівський писав до війта, аби він вислав по нього підводу. Він буде в Окуньцях учителем і приїде в день по Успенію. Підвода нехай чекає коло староства. Загуменний затер руки і кореспондентки присяжному не віддав. Ще тої самої ночи відбула ся довірочна нарада молодих. На Успеніє, коли люди виходили з церкви, Василь Загуменний з важкими думками стояв серед майдану. Коло нього ставали товариші „молоді“.
Максим Куртий вийшов із церкви між останнїми і простував краєм майдану до дому.
— Чого ви так бокуєте та прокрадаєте ся, пане начальнику наш? Вам тяжить щось на серцю? А ходїть-но сюди, ми зробимо вам по-
