Сапогівський схаменув ся.
— Я не глузую, мене призначили до вас на вчителя і я рад з вами познайомити ся! — мовив трохи заклопотаний.
— У нас, хвалити Бога, є свій учитель, а пан не мають по що дальше трудити ся, громада вас не потребує! — промовив з гурту Василь Загуменний.
Сапогівському вдарила кров до голови, ноги під ним задилькотїли, а груди йому сперло мов стисками. Він скорше сподївав ся грому з ясного неба, як такої відповіди. Чув, що не може і не має що на те сказати. Машинально виняв з кишенї пачку тютюну і недоладно крутив папіроску. При тім зачав розуміти, що громадяни заздалегідь заладили ся против нього. Вони всї були з палицями. Сапогівському зробило ся лячно і соромно. Не вже-ж вертати ся?! Окуньчани бачили його ваганє, тому аби справу приспішити, звернули ся до візника.
— А-ну, Жиде, навертай! та їдьте з Богом, звідки приїхали!
— Що то значить навертай? Нинька вільна дорога кождому, я маю інтерес до арендара, я голоден і кінь голоден… Як то може бути навертай? — розкричав ся візник.
Сапогівському подобала ся Жидова бесїда. Так з місця завертати ся нїяково, ще й по хребтї легко дістати. Йому приплила гадка хоч підступом дістати ся в село, а там є якийсь учитель, війт, може й сьвященник. В селї покажеть ся, що то за ковінька, тай буде безпечнїйше. Сапогівський на силу розсьміяв ся і промовив:
