Загуменний оглянув гроші і звернув їх Сапогівському.
— Чей між людьми знайдеть ся дещо і без гроший! — відповів Загуменний, вийшов на двір і переказав до своєї ґаздинї, аби зварила яєць і прислала з хлїбом до школи.
Коло школи стали збирати ся селяни і дїтвора. Жінки брали дїтваків на руки, входили до сїний і крізь відчинені двері оглядали Сапогівського; потім показуючи на нього дїточою рукою приговорювали: „Отой, отой, видиш, який!“ Ґазди входили до середини. А в серединї йшли розпити. Окуньчани випитували Сапогівського, звідки він родом, куди їхав, як то далеко і т. и. Сапогівський рад, що може розговорити ся, щиро розповідав, що він хлопський син, має ще родичів, братів, сестер… Коли старші дїти попідростали на робітників і родичам зробило ся лекше, то його наймолодшого дали до шкіл. Він учив ся в семінарії у Львові і сього року скінчив науку. Окуньчани запитали Сапогівського, чому він не сьвященник, коли вчив ся в семінарії? Сапогівський пояснив, що иньша семінарія для сьвященників, а иньша для учителїв. І він був би вчив ся на сьвященника, але родичі не спромагали. Окуньчани знов спитали, хто йому поміг доступити таких високих шкіл, адже-ж хлопських дїтий там не приймають, хиба якого круглого сироту, що ним заопікують ся милосерні пани.
— Хто вам таке казав, той ваш ворог! — аж скрикнув Сапогівський. — Вашим дїтям вільно вчити ся у всїх школах, разом з панськими дїтьми! Хлопським дїтям вільно вчити ся на вчителїв, на сьвященників, судіїв, адвокатів і на все, що кому подобаєть ся!
