При тім Окуньчани згадали інспекторови про Сапогівського, але інспектор відповів, що Сапогівського зовсїм нема в його окрузї і він дає їм учителя досьвідного. Окуньчани подякували.
— Сапогівський чи Тисло, всьо одно — всї вчителї вчать ся в одній школї! — говорили Окуньчани.
Адам Тисло, родом міщанин, був середнього росту, молодий і ще нежонатий. Хоч уже кілька лїт учителював на селї, одначе село не вабило його. Натура тягне вовка до лїса. Він не розумів сїльського супокою, анї того безупинного і мозільного порпаня землї, не розумів гусий нї сїрих воробцїв. Він не кидав надїї дістати ся до міста, а тимчасове своє житє на селї вважав якоюсь карою за свій пустий розум, що його колись пересадив із ґімназії до семінарії.
Тисло зараз забрав ся в Окуньцях до роботи. Дїтий, що були в шкільнім віцї, подїлив при помочи Павла Апостола на два степенї. На перший степень вписав усї дїти, що зовсїм не ходили до школи, на другий степень призначив ті дїти, що вчили ся під Павлом Апостолом. Він ще заміряв по часї утворити й доповняючу науку.
— Як школа, то нехай буде школа! — говорив сам до себе Тисло, складаючи катальоґи, реєстри, викази. Він післав Юрка Лисика з виказом дїтий по селї, щоб оповістив хата від хати, котрі дїти мають ходити на щоденну науку, та аби в означенім дни родичі приводили дїтий до запису. Тисло бажав тим способом піднести вагу школи і запізнати ся
