Перейти до вмісту

Сторінка:Микола Дерлиця. Композитор і иньші оповіданя. 1904.pdf/147

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 143 —

— Чого не сподївав ся? — питав Кавнянський.

— Таке, яке ви оногдї зробили зі мною, зробить хиба той, що не хоче, аби його мали просто за чоловіка! — терпко та з насьмішкою відповів Любицький.

— В окропі купаний! Зимної води на нього! — все ще пробував жартувати подразнений сусїд. — Таж вас не було дома! — обороняв ся Кавнянський.

— Не хитруйте як лис, бо то нї на що не придасть ся, а я готов заявити вам, що не хочу з вами говорити. По що видумувати якісь викрути? Аджеж я ще маю здорові змисли. Як я не був дома, коли я був дома? — га?! — так зовсїм безпощадно добирав ся Любицький до свого гостя.

Кавнянський спаленївши вибіг на подвірє і покликав свого фірмана:

— Біжи і поклич менї того чоловіка, що ми його онодї здибали на порозї школи! — знаєш котрий?

— Знаю, він недалеко мешкає, — відповів фірман і побіг.

Незабаром появив ся Тишко.

— Їхав я оногдї попри школу? — питав його Кавнянський.

— Та їхали.

— Питав я вас, чи пан професор дома?!

— Та питали, чому би нї! — відповів Тишко поморгуючи вусом.

— А ви що відповіли?! Кажіть зараз тут до ока! — остро наставав лїсничий.

— Те, що сам чув. Пан учитель велїли наймичцї повісти, що їх нема дома. Настя