П. Мелянїя в душі жалувала, що так нещасливо висловила ся.
— Хиба я, татку, запишу ся на права. При правах ще й опісля можу вибрати собі стан.
— Гіркий сьвіте! Колиж ти на правах дібєш ся свого кавалка хлїба?! — аж скрикнула п. Мелянїя. — А коли й дібєш ся, то тебе опутає сяка-така і зробить із тебе незнатищо. Аджеж усї цивільні патріоти так роблять. Чужим перепадає ласий шматок, а свої дївчата нехай задовольняють ся долею куховарок або робітниць „Ризницї“! Може нї?! — з пересердєм мовила п. Мелянїя.
— Чому якась має опутати мене? — оборонював ся Зенько.
— О, що тебе, то певно опутає, так убере тебе в хомути, що й не спостережеш ся, коли станеш цокати по її.
— Я прецїнь можу зовсїм не женити ся, — відповідав Зенько.
— Мамця певно вже виглядїли собі невістку, тай боять ся, аби не постаріла ся, заким правник візьме її, ха, ха, ха — сьміяла ся Ольдзя і жартуючи нудила матїр, аби сказала, котра то панночка.
І обід уже до кінця був переплїтаний подібними жартами. Зенько дивував ся сам собі, що попав на такий знаменитий помисл і тримав ся його, як репях кожуха. Родичі не були задоволені його правами. Мати навіть чимало налякала ся Зеньковою постановою. Тодї загально бесїдувало ся, що між молодїжю буяв радикалїзм. Вона догадувала ся у Зенька того найгіршого, тому скілько ще позволяв короткий час, остерігала сина перед зіпсованою мо-
