відбудували його на міцній основі, а то хуртовини минулої зими буяли так свавільно, що з бузячого гнїзда ледво слїд лишив ся. Одначе було вже запізно тягати ся з колесом на дах. Бузьки були би радше налякали ся такої роботи і відрекли ся гнїзда. Вони самі зараз метнули ся порядкувати на гнїздї. А я бачив, як то у мене вийшла робота не в пору. Я було забирав ся будувати нову хату. Та я перше пішов помагати сусїдам, бо надїяв ся, що сусїди поможуть менї. Ет! — шкода споминати таке.
Мене заскочила слотава осїнь і неминуча зима. От я й мусїв зимувати в старій хатї. Так само якось остало ся старе бузяче гнїздо.
При ласкавім веснянім леготї швидко щезали слїди минулої зими, а натомісь усюди зроджувало ся нове житє. Не так ще ворушило ся саме житє, як радше буяли чарівні надїї на нього, а проте стократь роскішнїйші. Мої бузьки не гаяли часу. Вони мозільно двигали всячину і будували гнїздо. Нарівно працювали. Я нї раз не міг розріжнити, котрий він, а котра вона. Одначе ся тяжка праця якось не знесилювала їх, а навпаки, вони бадьорили ся, яснїли. Инколи по працї вони пускали ся неначе в танець, заточували в повітрю великі кола, підносили ся під хмари і нароскошувавшись орлиним летом, знов опускали ся на рідне гнїздо.
Я все тїшив ся своїми бузьками і сподївав ся, що як прийде хороший май, то моя хата, хоч стара, серед зеленого садка, з бузячим гнїздом буде гідна пензля хоч якого артиста-маляря.