— Отсе Жидови за нічлїг, то дитинї на молоко, а ті два мамі на булочку.
Потім подивила ся на меншу так жалісно.
— Для нас знов нема нїчого, — додала.
— Робіть, що знаєте, — сказав полїцай, — а на Панську не ходїть, там уже иньший буде.
І пішов своєю дорогою. Дївчата не знали, куди собою вдарити. На Панській справдї явив ся иныший сторож „безпеченства“. От вони пішли в публичний огородець, що тягнув ся здовж Панської. Під деревом білїли ся порозсипувані дробинки булки. Менша нахилила ся і визбирувала їх з болота просто в рот. Кришки падали десь з дерева. Старша підвела голову і побачила, як два чи три воробцї пробували сїсти на поличку, що була прикріплена до дерева заввишки хлопа, вдарили ся крильцями і посипала ся булка.
— Ганю, ходи-но сюди, — сказала до меншої. — Я тебе підсажу, а ти подиви ся, що є на дощинцї.
Ганя звела рамена як би до лету, а сестра на силу піднесла її до гори.
— Самі кришки, — сказала Ганя.
— Позмітай у подолок! — радила старша.
Отсе вони попали на спорт пана бурмістра. Він зробив ся в містї навіть популярним. Пан бурмістр, член товариства охорони зьвірят, подбав, щоб у відповідних місцях городця поуставлювано полички, і сам ранками зимовою порою насипав на полички, як він виражав ся, пташенятам на їду. Того ранку пан бурмістр розпочав отсе свою дїяльність. Обтулений в довгу бунду, в глубоких кальошах обходив він огородець, черпав рукою з паперового мі-
