шечка дроблики булки і сипав на полички. Рівночасно зазирав за пташками і приманював їх найлюбійшими словами.
Вже був упорав ся, коли спостеріг, як здоровенна ворона скакала з гилї на гилю, все низше й низше, потім сїла на поличку і нажерливо заїдала булку. Пану бурмістрови то не подобало ся. Зігнав ворону. Приплила йому гадка подивити ся, що дїєть ся на иньших поличках. Адже ж таких ворон тепер без лїку по містї. Йшов і йому робило ся якось нїяково. На кінцї городця, від сьв. Теклї, став і зачудував ся. Дїтвак держав дїтвака в повітрі, а той обкрадав пташенята. Зробив пару кроків і зловив дїтваків. Був лютий, такий лютий, що не знав, як то назвати.
— Полїцай! — крикнув.
Залякані дївчата стояли тихо, як зловлені пташки; здавало ся, що не дихають. Полїцай надбіг.
— На полїцию! Добре держати! Сам стягну протокол, — важко дишучи приказував бурмістр.
І полїцай пігнав їх на полїцию.
— Феральний день! Бідні пташенята! — буркотїв пан бурмістр, поспішаючи до бюра.
До протоколу приставив дївчат знаний з досьвідку полїцай.
— Як називає ся ваш отець? — грізно питав пан бурмістр. Дївчата мовчали.
— Злодїйське насїнє, говори! — лютив ся бурмістр.
Полїцайови стало жаль бурмістра, він не був лихий чоловік.
— Отець їх помер перед двома тижнями, — відповів.
