ловно через те, що українська старшина, дбаючи, щоб Україна була незалежною, зовсїм не дбала про долю простого народа, який через те виступав проти неї і тяг до Московщини, думаючи, що Москва підтримає його проти старшини. Тимчасом Московщина сю ворожнечу дуже зручно використовувала. Коли ж українська старшина побачила, що не сила її задержати Україну самостійною державою, вона за „лакомство нещасне“ продала ся Москві. Москва позволила українській старшинї козацькі землї позабирати в приватну власність і повернути людий у кріпацтво, а старшина відрекла ся від свого народа, відрекла ся від змагань до незалежности України. А знесилений і обдурений нарід мусїв нарештї покорити ся.
Здавало ся, що кінець прийшов не тїльки правам та вольностям українського народа, але й самому його істнованю. Та саме за найлютійших часів починає справа зміняти ся на краще, починаєть ся новий рух відродженя.
Сей рух насамперед проявляєть ся в відродженю української лїтератури. Його розпочинає своєю „Енеїдою“ Іван Котляревський, котрий справедливо зветь ся батьком нової українсььої лїтератури.
Головна заслуга Котляревського лежить в тому, що він написав свою „Енеїду“ чистою
