котрий багато прислужив ся справі зміцненя й розвитку українського руху і в Галичинї і на Українї. З другого боку, в Галичинї, як ми се казали висше, вперше починаєть ся практична орґанїзация українського народа для боротьби за свої права. Тут повстають і розвивають ся ріжні українські партиї. Тут висуваєть ся питанє про конечність для гарного розвитку нашого народа національно-територіяльної автономії. Росийський уряд усїма способами силкував ся розірвати звязки росийської України з Галичиною. Його незвичайно непокоїло те значінє якого набирав для росийських Українцїв український рух в Галичинї. Він розумів, що росийські Українцї таки спробують кінець кінцем піти слїдом за своїми братами в Галичинї й візьмуть ся до боротьби за свої права. І чого тільки не перепробував росийський уряд, щоб сьому запобігти. Всї українські виданя, що виходили в Галичинї навіть чисто наукові, навіть шкільні підручники були цїлковито заборонені в Росиї. Кождий, хто мав у себе галицькі виданя, був наражений на суворі кари. Та нїякі кари й заборони не змогли перешкодити впливови українського руху в Галичинї на український рух в Росиї.
В істориї українського руху в Росиї видатне значінк мав 1898 рік, — в котрім українська лїратура сьвяткувала свої „великі роковини“ —
