чином справа, якою правописю друкувати українські книжки, котра в Галичинї викликала колись стільки суперечок і завзятої боротьби (галицькі москвофіли наприклад і досї виступають проти фонетики і в своїх виданях уживають перестарілої етимольоґії), в росийській Українї була відразу розвязана на користь фонетики.
Перейдїм тепер до видавничої дїяльности. Перед 1906 роком мали Українцї в Росиї тільки два видавничі товариства — „Добродїйне Товариство“ у Петербурзї і „Вік“ у Київі. З 1906 роком видавнича дїяльність сих товариств хоч і не розвиваєть ся так сильно, як ми могли би сподївати ся, але зміняє свій характер. Обидва видавництва починають видавати ріжні книжки, котрі на метї задовольнити пекучі потреби українського народа, тим часом як давнїйше через цензурні умовини вони обмежували ся переважно на самій белєтристицї. Так вони видають книжки про історию України (петербурське „Добродїйне Товариство“ наприклад видало дуже гарну історию України для народа, „Про старі часи на Українї“ — написану професором Михайлом Грушевським), про конституцию, про виборче право, видають українські підручники для народних шкіл.
Та крім того повстає на Українї цїлий ряд нових видавництв. Як напр. у Петербурзї „Бо-
