Наш нарід в Росиї не все був такий великий і не завсїгди мав під собою таку велику землю. Наприклад, триста років тому його не було там, де тепер ґубернїї Харківська, Катеринославська, Херсонська, Таврія, Бесарабія, Донщина, Ставропілська, Кубанська. Тодї ся земля лежала здебільшого пустарем і по нїй буяли хижі степові кочовики Татари, які стільки лиха заподїяли нашому народови. Правда, колись в VIII. і IX. віцї наш нарід займав велику частину тих земель, які ми отсе перечислили, але він утратив її в віках X. — XII. Ріжні кочові орди примусили його уступити ся на північ. І тільки в XII. віцї знова розпочав ся сильнїйший рух української людности на полудне. Козаччина сприяла сему рухови. Особливож він розвинув ся в XVII. столїтю, коли сюди купами тїкали переселенцї з правобережної України по невдатних повстанях проти Польщі. Сей рух тяг ся через цїлий XVIII. вік і скінчив ся аж в XIX. віцї. Новим здобутком нашого народу являєть ся Кубанщина, що заселювала ся протягом XIX. віка а по части також Крим.
Се, що наш нарід в Росиї так сильно розріс ся і захопив під себе стільки землї, показує, як багато житєвої сили та енерґії криєть ся в ньому. І се потрафив він зробити, не вважаючи на незвичайно лихі умовини свого житя, і мимо того,
