Іх тільки хижа одна, очеретом болотяним крита.
Жив там старий Філемон і бабуся старенька Бавкіда.
Там оселились вони, ще за літ молодих поєднавшись,
Там і постарілись, в тій таки хаті. Жили-бідували,
Але на те не вважали, і вбожество їх не гнітило,
Слуг-би ти в них не знайшов; їх двоє жило на господі,
Хазяйнували самі і самі-ж собі вірно служили.
Ледве безсмертні боги завітали до вбогих пенатів,
Й голови низько схиливши, в тісненькі просунулись двері,
Тут їх старий Філемон запроша́є сідать на ослоні,
А працьовита Бавкіда рядном той ослін покриває.
Потім до огнища йде і в попелі ще не холоднім
Жар вигрібає, кори докидає і листу сухого,
Трудно і пильно старечим диханням огонь здобуває,
Зносить з гори після того трісок та всілякого хмизу,
Дрібно ламає його, під казан мідяний підкладає,
Й ту, що з грядок поприносив господар, городину чистить.
А Філемон бере вила двузубі тимчасом у руки
І хребтовину задимлену з чорної балки здіймає.
З тої свинини, що довго про свята держали під дахом,
Він невеличкий шматок одрізає і варить в окропі.
Щоб не занудились гості, щоб час їм минав веселіше,
Розпочинають старенькі розмову. — Прип'яте за вушко,
Висіло в хаті корито; його наливають водою,
Вишнім богам присувають — обмити натомлені ноги.
Ліжко було в них старе, з вербового дерева збите,
