Москвы нѣ жь доси, во̂дповѣдно умовѣ злученя Украины зъ Московщиною за Богд. Хмельницкого. Нови̂ умовы забороняли гетьманови приймати посло̂въ съ чужихъ земель; гетьманъ зъ во̂йскомъ повиненъ выступати въ походы, куды накаже царь; значить, хочь бы й за Украину; а по прежно̂й умовѣ козаки во̂дбували службу цареви то̂лько на Украинѣ. Гетьманъ повиненъ не влещуватися на жадну приману, не слухати жадного баламуцтва проти московского царя; карати на смерть кожного, хто баламутитиме проти московскои державы и заводитиме сварки зъ Москалями. Порубежни̂ воєводы такъ само каратимуть на смерть Москалѣвъ, яки̂ даватимуть приво̂дъ до сварокъ. У гетьмана во̂дбиралося право ходити по своѣй волѣ зъ своимъ во̂йскомъ на во̂йну, коли того не волѣтиме царь; заборонялося гетьманови давати кому-будь во̂йскову запомогу безъ волѣ на те Московского царя; гетьманъ повиненъ бувъ карати тыхъ, котри̂ самохо̂ть по̂йдуть кому запомагати на во̂йнѣ. Далѣ на переко̂ръ Жердо̂вскимъ постановамъ, вымагалося, що бъ московски̂ воєводы були зъ своими ратниками у Переяславѣ, Нѣжинѣ, Черниговѣ, Брацлавѣ, Уманю; прецѣнь же не втручаючись въ козацки̂ права и во̂льности: московски̂ ратники повинни̂ харчуватися своимъ коштомъ. Одначе по тыхъ мѣстахъ, де були колись польски̂ воєводы, се бъ то въ Кієвѣ, Черниговѣ и Брацлавѣ, вони могли користуватися съ тыхъ мѣсцевостей, що колись ходили на удержанє польскихъ воєводо̂въ. Реєстрови̂ козаки вызволялися во̂дъ постою ратнико̂въ и даваня по̂дво̂дъ: отси̂ во̂дбутки повинни̂ справляти сами̂ то̂лько посполити̂. Козакамъ було во̂льно гнати горѣлку, варити пиво и меды, але зъ умовою, що бъ горѣлку продавали вони въ шинки лишень бочками, а не вѣдрами и квартами; а пиво и меды, то̂лько по гарцямъ; и що бъ за самовольне шинкарство по̂длягали карѣ. Посполитымъ во̂добрано такои во̂льности. Чудно воно выходило! На те поспо̂льство, що зо̂гнали до Переяслава на раду, яко опозицію проти нѣ бы непевности козако̂въ до Москвы, на те поспо̂льство накладували такихъ тягаро̂въ, съ по̂дъ якихъ вызволяли козако̂въ!… Заборонялося ще козакамъ перебувати на Бѣло̂й-Руси, а ти̂, яки̂ вже тамъ осѣли, могли, коли хотѣли перебратися до козачихъ мѣстъ, а коли бъ не схотѣли, то мусѣли нести во̂дбутки на ро̂внѣ съ поспо̂льствомъ. Ти̂, що въ Бѣло̂й Руси урядували за сотнико̂въ и полковнико̂въ надъ новозаведенымъ
