Перейти до вмісту

Сторінка:Микола Костомаров. Гетьманованє И. Выговского и Ю. Хмельницкого (1891).djvu/197

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 187 —

але трѣвай! дасть Богъ, во̂йско зъєднається, пануватиме думка всѣхъ чорныхъ во̂йсковыхъ людей. Не сердься на мене, що правду пишу!“

И Запорожцѣ и Методій писали въ Москву, що справжній выбо̂ръ на гетьмана може во̂дбутися то̂лько на чорно̂й радѣ. Московскій урядъ ще бо̂льше озвѣрився проти Сомка за Козелецку раду. Дня 13. мая прийшовъ во̂дъ царя до Ромодановского наказъ, рушити всѣ украиньски̂ мѣста на оборону проти ворого̂въ и скликати раду на выбо̂ръ гетьмана. Наказано було, що бъ на радѣ були усѣ Запорожцѣ зъ Бруховецкимъ, мѣщане и чернь. Чорна рада була Москвѣ на руку. Москва зъ досвѣду тямила, що украиньске поспо̂льство прихильне до царя и пристане на всѣ перемѣны, яки̂ ради власнои користи вчинить Москва; у поспо̂льства не було тыхъ шляхоцкихъ и політичныхъ правъ и во̂льностей, за яки̂ горою стояли козаки; поспо̂льству було сутяжно во̂дъ козацкихъ привилеѣвъ; воно бажало полѣпшеня своєи долѣ и сподѣвалося добути того во̂дъ царя. Поспо̂льство далеко менше нѣжь козаки набралося польскихъ розумѣнь и поглядо̂въ. Воно бажало вельми багато, але вымагати могло дуже мало; та й бо̂льше вдатнымъ воно було до того, що бъ сподѣватися и чекати, нѣжь вымагати. Идеаломъ поспо̂льства була загальна широка ро̂вно̂сть; вызволенє во̂дъ податко̂въ, во̂дбутко̂въ и утиско̂въ. Московски̂ політики тямили, що опираючиь на чорну громаду, можна по̂дгорнути Украину по̂дъ одновластє царя. Бруховецкій и єго по̂дручники тямили, що на Украинѣ теперь така руина, таки̂ обставины, що не трудно баламутити масу, а потакуючи єи волѣ и бажаню, хочь бы й за надто непомѣрнымъ, можна верховодити надъ нею, а згодя зрабувати єѣ, и єи працею набивати власну свою кишеню. Тымъ-то Бруховецкій и єго прихильники и добивалися чорнои рады. Сомкови така рада була не по серцю, во̂нъ вгадувавъ, що єго постигне во̂дъ тои рады лихо, але прикидувався и казавъ воєводѣ, що й во̂нъ за таку раду, що во̂нъ не бажає гетьманованя, а лишиться чернякомъ и вѣрою та правдою служитиме цареви. Що до Золотаренка во̂нъ не здолѣвъ зразу зрозумѣти наступаючу бѣду; на розумъ Золотаренко бувъ убогій и по̂ддаючись порадамъ Методія, сподѣвався выграти щось для себе.