Тымчасомъ Москва не лишала надѣѣ порозумѣтися съ Хмельницкимъ. У Хмельницкого не було ладу съ Польщею: Поляки все ще по̂дзорили и чекали во̂дъ него зрады. Гетьманъ Станиславъ Потоцкій листувавъ Любомирскому чутку, нѣ бы Юрій вдався до царгородского патріярха, просячи зняти зъ него чудно̂вску заприсягу, що Юрій зсылається зъ Сомкомъ и Бруховецкимъ и бажає, що бъ на него напали Лѣвобережцѣ тодѣ, якъ зъ нимъ буде невеликій во̂ддѣлъ во̂йска. Отъ тодѣ во̂нъ и выправдуватиме себе тымъ, що по неволѣ мусивъ пристати до Москвы. Тутъ було по трохи й правды. Хмельницкій писавъ на Сѣчь до Сѣрка, казавъ єму чимъ будь потурбувати въ степахъ Татаръ и подававъ надѣю, що небавомъ и самъ воюватиме съ Татарами и чекає спо̂лки европейскихъ державцѣвъ проти Турокъ. „Не турбуйтесь съ того, писавъ во̂нъ, що мы тутъ Татаръ закликаємо и присягаємо имъ, не годиться передъ своимъ братомъ христіяниномъ брехати, а що передъ бисурманомъ, то Богъ простить.“
Релігійни̂ непорозумѣня съ Польщею не зникали: Денисъ Балабанъ хочь и ненавидѣвъ Московщину, але бувъ щиро православнымъ и писавъ до короля, що бъ во̂дповѣдно гадяцко̂й и чудно̂вско̂й умовамъ, швидше були позабирани̂ во̂дъ уніято̂въ ти̂ монастырѣ и церковни̂ маєтности, яки̂ попередавано имъ во̂дъ православныхъ; що то̂лько ся справа втихомирить Украину и во̂йско запорозке лишиться нестеменно вѣрнымъ Польщѣ. Гетьманъ ще въ березѣли вырядивъ до Варшавы Гуляницкого съ Креховецкимъ, Глосиньскимъ и Каплоньскимъ пово̂дбирати во̂дъ уніято̂въ православни̂ єпископски̂ катедры, архимандритски̂ и церковни̂ маєтности и просивъ короля швидше вырядити польскихъ комісарѣвъ, що бъ въ купѣ зъ украиньскими выконали отсю, якъ во̂нъ мовивъ „святу справу.“ Але выконати сего не можна було: доки Поляки латинянами, не могли вони чинити нѣчого такого, що бъ було шкодило ихъ релігіи. До того повставало пытанє про вызволенє народу съ по̂дъ пано̂въ. Украиньскій наро̂дъ за сю справу стоявъ на ро̂внѣ якъ и за вѣру.
— „Доношу вашому величеству, писавъ Юрій до короля, що паны шляхта и посесоры маєтностей вашихъ и дѣдичныхъ за надто обтяжають людей непомѣрными чиншами, десятинами, поволовщинами и иншими; приневолюють до роботы козако̂въ, чинять надъ народомъ насилє; нехтують нашими правами и во̂льностями,
