єго права и во̂льности. Юрій що годины бувъ на поготовѣ пристати до Московского царя; але що годины и во̂дрѣкався во̂дъ сеи думки: єго во̂двертало во̂дъ Москвы змаганє єи, триматися осоружнои за для Украинцѣвъ — останньои переяславскои умовы. У Юрія не було такого самосто̂йного розуму, котрый бы зумѣвъ зъєднати розумъ другихъ людей и повернути ихъ до однои меты. У козако̂въ, на лихо, за надто багато було ро̂жныхъ не однаковыхъ прямовань, несталости, а головна рѣчь, за надто ворогованя помѣжь себе. Черезъ те Хмельницкому не можна було зрозумѣти, чого бажає козацка громада, чого жде, на що сподѣвається украиньско-рускій наро̂дъ. Хто радивъ годитися съ Поляками: таку пораду найбо̂льше подававъ Тетера — (за Богдана переяславскій полковникъ, а за Юрія выбраный на генерального писаря). Тетера незабаромъ зрѣкся писарскои посады. Зъѣздивши въ Польщу, во̂нъ здобувъ тамъ на титулъ полоцкого стольника и вернувся на Украину зъ наказомъ во̂дъ короля, по̂дстерегати поведенє козако̂въ. И инши̂ старѣйшины радили Юрію те жь саме; але козацка громада разъ-по-разъ хвилювалася: вона не любила Поляко̂въ, боялася ихъ, хочь и Москалѣ здавалися ѣй осоружными. Все лихо скидали на Хмельницкого: во̂нъ голова на Украинѣ, во̂нъ керманичь, во̂нъ и виноватый; єго кляли. Тетера листувавъ до короля, що во̂нъ зъ усеи силы пильнувавъ пригорнути во̂йско до гетьмана, погодити ихъ; але выйшла съ того марна праця.
„Що дѣяти съ такимъ упертымъ народомъ, коли вже во̂нъ такои вдачѣ, що абы хто стративъ єго прихильно̂сть, той вже не швидко придбає єѣ зновъ;“ писавъ Тетера до короля.
Багато де-якихъ козако̂въ, нехтуючи гетьмана, покинули во̂йскову службу — и вдалися до господарства. Громадска жваво̂сть холоднѣла; починали люде жити — якъ трапилося, „абы день до вечера“. Хмельницкій чувъ, що до него загальна зневага що дня по̂дростає: во̂нъ лютувавъ на козако̂въ, на наро̂дъ, на цѣлу Украину. Свѣдомый своєи недотепности Юрій, сегодня збирався зречися гетьманьского уряду, а завтра спостерѣгши, що сего то̂лько й бажають козаки, обома руками тримався за гетьманьску булаву и похвалявся, коли вже що — то пристати до орды и зъ єи запомогою спиняти неслухняне козацтво.
