неминучо було ихъ треба. Змаганя свои во̂йско поставило въ исторіи безъ доброго запасу отыхъ засновинъ; а тымчасомъ три силы супротивни̂ и ворожи̂ єму стали тягнути єго до себе. Ти̂ силы були: Московщина, Польща и Туреччина. Черезъ бракъ самосто̂йныхъ горожаньскихъ засновинъ — тканина не мала такои дебелости, що бъ выдержати страшенну ваготу натиску отсеи тро̂йцѣ. Тканина почала рватися. А вже жь де громада нѣвечиться, руйнується, тамъ неминучо беруть гору особисти̂ спонуканя тыхъ людей, котри̂ складували громаду, обречену на знѣвеченє. По̂сля громады лишається такій слѣдъ, якъ по̂сля порваня тканины: пацёрки зъ нитокъ свѣдчать, що була колись и основа и тканє.
Павло Тетера бувъ родомъ съ Переяслава: тутъ за Богдана во̂нъ полковникувавъ. За молоду во̂нъ придбавъ собѣ освѣту далеко лучшу, нѣжь була тодѣ помѣжь загаломъ козако̂въ. Але освѣта не надала єму нѣ воєвничого хисту, нѣ хоробрости и во̂дваги, нѣ чести. Завсе во̂нъ бувъ великимъ самолюбомъ, дбавъ то̂лько про себе и теперь показався якъ разъ сыномъ свого часу. Ще полковникуючи во̂нъ розжився, а побравшись зъ Богдановою донею — ставъ богатиремъ — дукою. Тетера у купѣ зъ Выговскимъ працювавъ надъ Гадяцкою умовою, добувъ собѣ шляхоцтво и за по̂дмогою Бенёвского бувъ выбраный писаремъ во̂йска запорозкого. Пото̂мъ подався въ Польщу, по̂длещувався до короля и придбавъ во̂дъ него маєтности за свою прихильно̂сть до Польщѣ. Що бъ зо̂брати бо̂льшь готовика, во̂нъ ти̂ маєтности повернувъ въ заставъ; съ початку 1662 р. во̂нъ прибувъ на Украину, на посаду комісаря польского съ платнею 2000 золотыхъ ро̂чно. Теперь Павло Тетера купивъ собѣ гетьманованє. Роздаючи хабарѣ, во̂нъ мѣтикувавъ вернути ихъ зъ зайвиною, якъ стане гетьманомъ; во̂нъ роздававъ грошѣ на по̂дкупъ, такъ само, якъ крамарь выдає капіталъ на крамъ, що бъ бо̂льшь розжитися. Колишній приятель Выговского, во̂нъ ставъ теперь єго лютымъ ворогомъ и згодя погубивъ єго. Поставивши собѣ метою — догоджати Полякамъ, Тетера въ листахъ до короля и до высшихъ польскихъ уряднико̂въ пильнувавъ, вызначити себе за чоловѣка наче чужого во̂йску запорозкому, а то̂лько пристановленого пильнувати и наглядати єго. Во̂нъ выдававъ себе — за такого, наче во̂нъ нѣколи не бувъ нѣ козакомъ, нѣ Укра-
