сковского во̂йска Страсбургъ, казавъ своимъ Москалямъ метнути на бо̂йцѣвъ ручными бомбами. Багато попадало людей забитыми и покалѣчеными. Бо̂йка зупинилася. Надъ купою мертвыхъ и вмираючихъ Бруховецкій взявъ гору! Зъ гетьманьскими клейнотами, зъ бунчукомъ и булавою, по̂шовъ во̂нъ въ царску катрягу. Сомко на силу встигъ скочити на коня и втѣчи зо̂ свого табору; за нимъ Москалѣ гнали бомбами натовпъ єго прихильнико̂въ. Бруховецкій приязно розмовлявъ въ катрязѣ зъ Великогагинымъ и Методіємъ. Чернь торжествувала гукаючи: „Бруховецкій гетьманъ!“ Окрики за Сомка швидко затихли. Сомко, порадившись въ своєму таборѣ зъ старшиною, вырядивъ посло̂въ до Великогагина: „Сомко благає, мовили послы, во̂ддати тѣло забитого бунчучного, єго зятя, що бъ похоронити; заразомъ просить во̂ддати єму покалѣченыхъ и показати справедливый осудъ надъ тыми, що сто̂лько народу перебили и перекалѣчили. Бруховецкій, хочь и захопивъ булаву, але во̂йско не вызнає єго за гетьмана. Сомко зъ своими полчанами рушить до Переяслава и зъ во̂дто̂ль про все обпише до царя. Бруховецкого силомо̂ць зробили гетьманомъ, а во̂йско єго не вызнає“.
Великогагинъ во̂дповѣвъ:
— „Сомкови̂ люде сами̂ виновати̂; вони дали першими прово̂дъ до безладя. На що вони поприходили зазброєными и силою хотѣли постановити Сомка на гетьмана?“
Пото̂мъ Великогагинъ вырядивъ до Сомка якогось Непшина.
— „Князь кличе тебе зъ старшиною до катряги; тамъ порозумѣєтесь и погодитесь“.
— „Мы не ймемо вѣры, во̂дповѣдали Непшину: може тамъ и насъ такъ повбиваютъ, якъ вбили бунчучного. Та й що тамъ робити? Справа давно ско̂нчена. Гетьмана давно выбрано. Гетьманъ Сомко“.
Бруховецкій зъ булавою и бунчукомъ подався до свого табору. На вкруги него бѣгла чернь, кидала въ гору шапками и гукала: „Бруховецкій гетьманъ!!“
Другого дня Великогагинъ съ товариствомъ и Методій зновъ зо̂бралися въ катрягу и порадившись, по̂слали гонцѣвъ до Бруховецкого и до Сомка.
