не писали новыхъ козако̂въ, Урядови треба було, що бъ си̂ хлѣборобы платили податки, а вони, стаючи козаками, не хотѣли нѣчого платити за ту землю, на яко̂й жили. Полковникъ Нечай то̂лько даремно скаржився, здаючись на приказы гетьмана Б. Хмельницкого та Выговского, що заказували єму поменьшувати число козако̂въ. „Отъ-отъ настане во̂йна, доводивъ во̂нъ, козако̂въ треба буде; не можна выганяти та бити людей заслуженыхъ, що й ранъ до̂знали й у облогахъ бували“. Дня 27. серпня Нечай по̂славъ до царя скаргу на воєводо̂въ мстиславского, оршаньского, борисо̂вского, шкловского, копыльского, й миньского. „Воєводы, каже, во̂доймають у насъ села, зъ якихъ мы могли бъ собѣ мати хлѣбъ; по̂дданыхъ вашого ц. величества, козако̂въ моихъ, силомо̂ць выганяють зъ дому, правлять зъ нихъ, немовь зъ мужико̂въ, податки, во̂дрѣзують имъ чуприны, бють кнутомъ та грабують; та коли бъ усяки̂ насильства докладно прописати, то багато бъ часу треба“. Полковникъ казавъ, що до тыхъ учинко̂въ по̂дмовляють шляхтичѣ, бажаючи всяково знищити козацтво зъ Литвы. „Якъ вовкъ, каже, годованый все до лѣсу пнеться, такъ и шляхта до Польщѣ. Шляхтичѣ переказують потайни̂ речи Польскому королеви; тымъ королю Польскому усе вѣдомо й во̂нъ ладиться воювати на ваше ц. величество умовлятися съ цѣсаремъ и съ ханомъ Крымскимъ; и ото зъ намовы сихъ хитрыхъ лисиць, зрадники-воєводы поводяться зо̂ мною та зъ моимъ товариствомъ немовь зъ ворогами“. Найпаче скаржився во̂нъ на боярина Василя Шереметева: „Козако̂въ, каже, хапає та завдає у острогъ, а иншихъ не знати й куды запроторює“.
Украина, сподѣваючись Трубецкого зъ во̂йскомъ, занепокоилася. Полковники писали про него по сотняхъ; почали збиратись на рады та мѣркувати; на лѣвому боцѣ Днѣпра, Лѣсницкій, полковникъ миргородскій, подававъ по своихъ сотняхъ таку звѣстку: „Мы присягали єго ц. величеству, що бъ бути намъ, во̂йску запорозкому, при своихъ во̂льныхъ правахъ, и були мы вѣрни̂ єго ц. в. до смерти гетьмана Б. Хмельницкого; а теперь йдуть на насъ зъ во̂йскомъ князѣ Трубецкій та Ромодановскій; и вамъ приказано, що бъ давали имъ харчѣ беззаборонно; хотять настановити по городахъ воєводо̂въ: у Кієвѣ, въ Черниговѣ, Переяславѣ, Уманѣ й по всѣхъ иншихъ, скро̂зь мусять ихъ харчувати та давати на царя усѣ ти̂ податки, що колись-то
