про умову съ Польщею розходилася у народѣ, то все охотнѣйше простаки, цураючись думки про братанє съ Поляками, тѣкали до во̂йска московского. До Ромодановского прибувъ судія генеральный Безпалый, що недавно одержавъ той урядъ. Князь зо̂бравъ жменю вѣрныхъ цареви козако̂въ й нараявъ имъ обрати гетьмана; вони обрали Безпалого. Новый гетьманъ зробивъ своєю резіденцією Ромны. Въ купѣ зъ нимъ настановлено за генерального осаула Воронка. Либонь тодѣ жь таки обрано новыхъ полковнико̂въ, намѣсть тыхъ, що во̂дкинулися во̂дъ царя, се бъ то прихильнико̂въ Выговского: намѣсть Шевця обрано Терещенка; у Полтавцѣвъ не довго бувъ на полковницкому урядѣ Кирикъ Пушкаренко: вони обрали Хведора Жученка. На Украинѣ повстало два уряды и два гетьманы. Та не хотѣвъ покласти своєи булавы й третій, Гискра, бунчуковый товаришь полку полтавского. Во̂нъ листувавъ до Москвы, здавався на те, що єму натякали гетьманьство ще на Москвѣ, запевнявъ, що наро̂дъ горнеться до него. Урядъ московскій не придумавъ нѣчого красшого, якъ наказати Ромодановскому, що бъ ствердивъ кого небудь зъ двохъ, якій єму до вподобы. Гискра прибувъ до Гадяча, взывавъ себе гетьманомъ, скуплявъ коло себе поспо̂льство й лаштувався скинути й Выговского й Безпалого. Коли жь єго покликавъ до себе Ромодановскій, во̂нъ 10. сѣчня рушивъ до Лохвицѣ й „такъ, каже лѣтописець, перенявся думкою про своє гетьманьство, що не злякався по̂ти зъ невеличкою купкою козако̂въ, хочь по всѣй лѣвобережно̂й Украинѣ купы Выговцѣвъ билися зъ дейнеками. За сѣмь верстъ во̂дъ Лохвицѣ, на Гискру напали чигириньски̂ козаки по̂дъ рукою Скоробогатенка. Даремно Гискра благавъ собѣ помочи въ князя черезъ гонцѣвъ. Ромодановскій во̂дмовлявся, здаючись на но̂чь, й по̂славъ шматъ во̂йска ажь тодѣ, коли вже той шматъ мо̂гъ побачити сами̂ то̂лько трупы. „Потухла гискра, що ладилась блыснути!“ шуткували Украинцѣ. Ромодановскій позбувся нужды обирати когось зъ двохъ. Але въ ко̂нци сѣчня, здається, Ромодановского не було вже въ Лохвицѣ: за головного керманича бачимо тамъ самого князя Хведора Куракина.
Отакими бо̂йками обмежовувалися во̂йскови̂ дѣѣ. Выговскій довго не рушавъ. Во̂нъ не до̂ймавъ вѣры своимъ козакамъ, скро̂зь добачавъ хитанину й покладався на помо̂чь съ Крыму та Польщѣ, а тымъ часомъ збиравъ собѣ затяжцѣвъ
