Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/100

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 90 —

15 березоля гетьманські післанцї, що вертали ся з Москви, приїхали до Сївска. Тутешнїй воєвода Вердеревський, кажучи, що нїби-то в Сївску всї підводи розібрано і треба посилати на села шукати підвод, задержав протопопу Семена. На такий вчинок підмовив Вердеревського стрілецький голова Колупаєв. Почувши про пригоду з гетьманом, Грибович і Миклашевський говорили до своїх московських проводирів:

— „Від свого гетьмана ми нїчого лихого не сподїваємось; вже-ж коли б що лихе було у єго на думцї, так не посилав би він нас в Москву. Та й потім, як ми вже були в Москві, гетьман прислав глухівського сотника з кіньми, що подарував цареви.“

Інакше гадав протопопа. Коли Грибович і Миклашевський пішли до себе на кватиру, Семен лишив ся з Колупаєвим та з піддячим і говорив до них:

— „Давно вже я спостерегаю, що гетьман вже не той став: недобрі речи він говорить і мене кільки разів ганив лихими словами, і стрілецького голову Неєлова безчестив. Обозний і суддя кілька разів остерегали Неєлова, що у гетьмана щось не добре на думцї. Суддї і Думитрашко служать цареви вірно. Вони, сидячи в Батуринї, написали нишком лист в Нїжин, до воєводи Ржевського про гетьманові кривди. А Ржевський післав той лист в Москву, а коли гетьман мене виряжав в Москву, так казав менї: „Коли запевне довідаєш ся, що цар хоче віддати Полякам Київ і Україну, так я зараз пішлю своїх людий забрати Гомель.“ Я єму на те сказав, що без царського приказу не личить посилати людий в Гомель. „Ти на сьвятій євангелиї кляв ся, без царського приказу нїякої справи не розпочинати; на кого-ж ти сподїваєш ся?“ „Сподїваю ся я, — відповів гетьман, — на того, на кого сподїваєть ся й Дорошенко. Бруховецький погиб за правду, — оттак і я загину. В Переяславі московських ратних людий не багацько, а Чернигів я здобуду своїми людьми.“ На Сїчу післав він 6000 талярів, щоб Запорожцї були до єго слухняні. А тепер ось чую, що везуть єго закованого в Москву. Коли так, то й менї вже нїчого буде жити в Нїжинї. Благати му царя, щоб не боронив менї жити в Москві і призначив менї, з чого жити, щоб не голодувати.“