Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/107

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 97 —

„От побачиш, що я зроблю з Москвою, побачиш ти мою шаблю в московській крови. Я їх аж за Москву зажену, аби тілько ви були до мене певними“. Висватавши у Дорошенка дочку за свого небожа Михайла, Демян посилав Ісаю Андрієнка запевнити Дорошенка в своїй прихильности. А Дорошенко присилав до Демяна війскового товариша Семена Тихого, щоб умовити ся, хто обом їм ворог а хто приятель.

14 квітня року 1672 в „малороссійскім приказї“ в Москві бояри і думні люди взяли Демяна Многогрішного на опит. Вони питали у него:

„Демяне Ігнатів! гетьмануючи на Українї, почав ти зносити ся з правобережним гетьманом Петром Дорошенком і міркувати, якими заходами зрадити великому нашому державцеви, та пристати до султана турецького. Признавай ся: з ким ти про отсю зраду міркував? Хто був твоїм порадником? На що ти попереміняв полковників? По якому ти царському приказу звелїв за річкою Сожею у воєводстві мстиславському займати землї короля польского і заводити сварку з королем? Чого ти збирав ся їхати до Києва?“

Демян відкидав усяке обвинувачуванє єго за зраду і говорив:

„Я служив цареви вірно, полковників попереміняв за порадою старшини, а в Київ хотїв поїхати тому, що печерський архимандрита написав до мене, що печерським мешканцям Поляки заподївають утиски і руйнують. Я вже посилав до київського воєводи, князя Козловського, щоб він заступивсь за печерських людий, а писар Карпо Мокриєвич підмовляв мене, щоб для оборони печерцїв я сам пішов з війском. До Дорошенка я вдавав ся, щоб він не пускав козаків і Татар воювати на лївобережю, а щоб ми обидва служили цареви проти єго ворогів. За річку Сож посилав я людий за порадою старшини, а найпаче писаря Карпа Мокриєвича: велїв я полковникови Ворошилову з єго полком провести межу по річцї Сожі для того, що коли почнуть польскі післанцї радити ся про межу з боярами, так щоб Українцям була вже межою річка Сож до Днїпра. Не з своєї волї я так чиню, а за порадою урядників, котрі відають, що ще до андрусівської умови ті землї були нашими і про те я писав уже до царя.“