На се проти него змагали ся так: „Коли-б воно було так справдї, як ти отсе кажеш, що ті землї належали до України, так чого-ж ви мовчали три роки після андрусівської умови а тодї заходились відбирати. Кажеш ти, що хотїв, щоб межа була по річку Сож, але-ж Гомель стоїть за Сожю? На що-ж ти велїв іти на Гомель і забирати єго?“
Демян відповів: „На те воля царська.“ Хоч місто Гомель і за Сожию, але підчас польскої війни звідтіль були Українцям великі утиски, тим то я й велїв Українцям заняти Гомель, гадаючи собі, що коли-б стала ся знов війна з Поляками, так тодї нам Гомель стане великою обороною, бо стоїть те місто за річкою Сожею.
Потім спитали у гетьмана:
„Як приїздив до тебе піддячий Михайло Савин, так чи ти казав єму: „Коли цар має віддавати нас Полякам потроху, так лїпше-б віддав усїх заразом, король буде радий тому, а цар не обороняє нас. Коли-б ми самі не обороняли ся, так Поляки побрали-б нас у неволю, а на Москалїв сподївати ся нам нїчого?“
— „Сего я не казав“, відповів Демян. Єго поставили на очи з Савином. Демян твердив, що не памятає сего, а коли що таке й промовив, так хиба може був тодї під чаркою.“
Далї знов питали ся у него:
„Чи говорив ти „полуголові“ Танєєву і піддячому Щеголеву, що цар обіцяв ся Полякам віддати Київ і українські міста Полякам на вічну неволю і сором, а церкви Божі на спустошеннє і на руіну, через що післанцї короля й не дали твоїм післанцям сидїти з ними в посольскій сьвітлицї і обзивали їх своїма „холопами.“
— „Сего я не казав, відповів Демян. А от як привіз до нас Василь Бурковський царський унїверзал про Київ, так я говорив до писаря до Карпа: „Порадував нас цар своїм унїверзалом про Київ, а писар на те промовив до мене: „Не вельми ти йми тому віри, а тримай ся свого розуму. Щоб не стало ся так, як трапило ся колись за Бруховецького, як привезено царський унїверзал. Війско запорожське обнадежували, а потім князь Данило Великоґаґин прийшов з війском, та з Золотаренком побили Сомка і Силича. От що я чув від пи-
