— „А чи не говорив ти, що наш великий державець не шаблею придбав собі Київ а пристали ви під єго царську руку з доброї волї своєї і коли єму тепер Києва не треба, так нехай забере звідтіль своїх воєвод і ратних людий, а ви знайдете собі інчого царя; і про Бруховецького казав, що він довго терпів московські кривди та не витерпів.
— „І сего нїчого я не казав“, відповів гетьман.
— „А на що ти в Чернигові відгородив велике місто від малого?
— „Писар менї сказав, що йде гутірка, нїби царське війско хоче засїсти по наших містах; так я про обережність і відгородив“, відповів Многогрішний.
— „Знов ти казав Танєєву і піддячому, що в Москві дали післанцям польским 30.000 грошима на найму війска проти Дорошенка, а ви непродані і некуповані підете війною на Польщу; і коли звоюєте польску державу, так і кому інчому дістанеть ся. Ще й те казав ти Танєєву, що жадним спискам присиланим з Москви ти не ймеш віри; що вас тілько ласкавими словами голублять, а правди не кажуть. Та ще й про Колупаєва говорив ти, що коли він приїде, так чи виїде здоров. І проти Танєєва похваляв ся, що коли приїде вдруге, так опинить ся в Криму. Казав те, що коли післанцї польскі, набравши в Москві гроший, їхати муть через ваші землї, так козаки віднимуть у них гроші. Чи все отсе говорив ти? Признавай ся тепер по правдї і щирим серцем повини ся перед великим державцем.“
Гетьман від усего сего відрік ся.
Єго знов питали: „На що ти велїв Неєлову становити на брамі тілько по тридцати чоловіка стрільцїв, коли перше становили їх по сотнї, або й більш? Через що ти обозному Забілї і інчим старшинам забороняв сходити ся з Неєловим? На що посилав своїх челядників назирцем за ними, щоб вони не сходили ся з нашими людьми? Признавай ся тепер поправдї!“
Демян на се відповідав:
„Раз якось, йдучи до церкви, спитав ся я, чи є вартові? Менї відповіли, що є два пятидесятники, та з ними чоловіка з сотню стрільцїв. Я спитав ся, чи не бракує їм харчів? кажуть — нї; але занадто вже багацько становлять вартових,
