для них се прикро і сутяжно. Я, перебалакавши з Неєловим, звелїв поменшити стрілецьку варту. А старшинам я не забороняв сходити ся з Москалями і назирцем за ними челядників не посилав.“
Далї єму мовили:
„І ся старшина сьвідчить, що ти зрадив великому державцеви, до Дорошенка посилав ченцїв, вони за тебе присягали. А Дорошенко присилав до тебе в Батурин своїх післанцїв з образом і ти перед ними заприсяг ся і дав Дорошенкови 24000 ефимків. Кажуть на тебе, що ти по всїх полках посадовив на уряди своїх родичів та однодумників і в усї полки посилав унїверзали, щоб усї йшли в облогу.“
Демян відповів:
„Ченцїв до Дорошенка я не посилав і він до мене Спасового образа не присилав, а був у мене від Дорошенка Сомен Тихий, щоб вернути людий полонених на сїм боцї Татарами. 24.000 ефимків Дорошенкови я не давав. З самого початку мого гетьмановання такої сили ефимків у мене не було, навіть двох тисячів левків в зборі не трапляло ся. Полковників я поперемінював за порадою старшини.“
Далї знов питали у гетьмяна:
— „Кажуть на тебе, що ти скликав старшину і казав нїби то цар писав до тебе, щоб ти поприсилав старшин в Москву, а з Москви зашлють їх на Сібір: от проте то ти й добро своє вивозив в манастир, сам хотїв їхати з Батурина до Лубен, а гутірку пустив, що їдеш молити ся Богови до Києва. Степану Гречаному велїв ти понаписувати, що в Москві коїло ся таке, чого нїколи не бувало, щоб потім вичитувати те козакам і говорити: „Бачите, яка Москва зрадлива.“ Признавай ся: чи так було?“
Гетьман відповідав :
„Нїчого сього я не говорив, Гречаного писати брехнї я не підмовляв і добра свого не вивозив, та нїчого було й вивозити: у мене всього 150 червінцїв та 60 золотих. Справдї хотїв їхати в Київ, а не в Лубни, і не на те, щоб бачитись з Дорошенком, а щоб помолити ся Богови.“
— „А чи правда — питали у него — що ти покликавши до себе Дмитрашку Райчу, радив ся з ним, яким чином повбивати царських людий?
