Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/120

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 110 —

Полякам; похваляв ся, що після Великодня піде війною на Московщину, з'єднавшись з Турками і Татарами; клепав на царя, що він хоче всїх старшин позасилати на Сібір, а Дмитряшку Райчу приводив до присяги на те, щоб усїх царських ратних людий на Українї повбнвати; казав старшинам, що не хоче бути підданком царя і велїв, не пускати до Києва і до інчих українських міст гонцїв з вістовими, листами. Старшини, не давши єму скоїти зраду, піймали єго і привезли в Москву; а він під питкою „в усїх своїх зрадливих словах повинив ся.“ Відповідно бажанню старшини, полковників і усего війска запорожського з усїм народом лївобережної України цар звелїв покарати єго, Многогрішного, на смерть.“

Василя Многогрішного обвинуватили за участь в зрадї свого брата, а доказом того ставили те, що він відгородив чернигівський замок від міста; велїв держати в острозї московських ратних людий; не дав перевезти водою харчів закуплених чернигівським воєводою; зносив ся з Тукальским і довідавшись, що брата єго гетьмана взяли під варту, перебрав ся в чернече убраннє і утїк в київський братський монастир, гадаючи звідтіль утїкти до митрополїти Тукальского.

Засуджені на смерть Демян і Василь уже поклали були свої голови на катівницю, якось знечевя прибіг царський гонець, стрілецький сотник Федір Меркулов і оголосив, що „великий державець, на благаннє дїтий своїх Федора і Івана, помилував зрадників і клятьбопереступників Демку і Ваську, велїв не карати їх на горло а заслати їх з їх семями на Сібір.“

Осуджених звели з катівницї і відвезли в „малороссійскій приказъ.“ Опріч Демяна і Василя Многогрішних присужено було заслати на Сібір: війскового осаулу Павла Грибовича і нїжинського полковника Матвія Гвинтівку з синами єго Євхимом і Федором, хоча сї люди в жадній провинности не були обвинувачені; засилали їх єдине за те тілько, що вони були приятелями Демяна Многогрішного і українскі старшини не хотїли держати їх в рідному краю.

На другий день було оголошено, що великий державець з ласки своєї велїв дати Демянови пятнадцать рублїв, Василеви десять рублїв, а останнїм по пяти рублїв і вернути їм, які були з ними манатки. Манатків тих було у гетьмана ви-