Допитували осаулу Павла Грибовича. Він не виявив нїчого такого, щоб запевняло зраду гетьмана Демяна і сказав, що нїчого не знав — не відав про „непристойныя“ речи гетьмана. Заарештовані в Батуринї Дорошенкові післанцї на опитї виявили, що вони — Дорошенкові дворові люди приїздили до гетьмана прохати, щоб дозволив їм продавати коний і на ті гроші накупити материялів на церковне будованнє. Вони не посьвідчили нїчого такого, щоб обвиновачувало Многогрішного.
Цар, шануючи права українського народу, спершу велїв був гетьмана Многогрішного з єго спільниками випровадити на Україну, щоб там судив їх військовий суд; але 20 мая приїхав в Москву гонець від тимчасового уряду на Українї, син єнерального обозного Степана Забіли з батуринським сотником Григориєм Карпенком. Сего Карпенка посилав колись гетьман Демян до Дорошенка, а тепер прислали єго в Москву, щоб доказував на гетьмана. Забіла привіз чолобитє старшини, писане 13 мая: там було прописано, що скоро розійшла ся чутка, що цар хоче випровадити в Україну на війсковий суд Демяна з товаришами, так зараз підняла ся колотнеча, тим то вони й просять не проводити Демяна на Україну, а покарати єго по заслузї в Москві.
В Москві засудили гетьмана Демяна і брата єго Василя Многогрішних на смерть, 28 мая призначено було покарати їх в Москві на Болотї за кузнями. Зібрав ся величезний натовп народу, прихильного звичайно дивити ся на такі вчинки. Вивели засуджених братів; вичитали їм присуд на смерть. В сему присудї, поверненому до особи „зрадника і переступника клятьби Демка Ігнатова“, було прописано, що Демян Ігнатів, забувши Бога і царську ласку до себе, замислив пристати під турецького султана, щоб невинних християн повернути в вічну і нестерпиму неволю бусурманську; про се зносив ся він з правобережним гетьманом Дорошенком і заприсягнув єму на тому. Далї обвинуватили Многогрішного за те, що він хотїв посварити царя московського з королем польским; не поправдї позабирав деякі землї в повітї мозирському і річицькому і збрехав цареви, кажучи, що се він учинив за порадою старшини. Опріч того московським людям, що приїздили в Батурин, Савину, Танєєву і Щеголеву, він лихословив на царя, говорячи, що цар хоче Київ і цїлу Україну віддати
