Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/118

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 108 —

Василь на те відповідав:

— „Нїкудн я не хотїв виїхати; а думав в чернечому убранню жити в братському манастирі. У Дорошенка і в Тукальского менї нїчого було робити і я не думав до них тїкати.“

— „На що ти, по листу свого брата, велїв в Чернигові відгородити велике місто від малого, де перебував воєвода з ратними людьми царськими? Яке лихо ти хотїв скоїти над воєводою і над ратними людьми? „На се питаннє. Василь Многогрішний відповів:

— „Не відгороджував я великого міста в Чернигові від малого; воєводї і ратним людям царським жадного лиха не мислив я чинити; брат до мене про те не писав і нї про яку зраду я не відав і не відаю. А коли на листах моїх є яка вина моя, так на те нехай цар зглянеть ся, єго воля; але я не зраджував і не думав зраджувати.“

Взяли на опит того черця з Масаківського манастиря, що проводив Василя Многогрішного до братського манастиря. Чернець посьвідчив, що Василь благав ректора, щоб вирядив єго до Тукальского; Василь сподївав ся, що Тукальский буде ласкавий до него і нагадає, як він, Василь, будучи за полковника, подарував єму коня і червінцї. Ректор обіцяв ся після Великодня вволити Василеву волю, але в велику суботу видав єго воєводї.

-— „На що-ж ти, Василю! мовили судцї, потаїв ся за Тукальского? виходить, що й про втїканнє твоє ти не сказав правди?“

Василь Многогрішний, жахаючись, щоб не повели єго під питку, признав ся:

„Винен я, мовив він: я з великого переполоху хотїв утїкти до Тукальского і ублагати єго, щоб переховав у себе і не видавав московському урядови. Що-ж до того, щоб з'єднавшись з ким-небудь вести війну, так такої думки у мене не було. Та коли-б я і хотїв сего, так не спроміг ся-б що будь вчинити: Дорошенків писар Воєхович — мій великий ворог. Та й чи до війни менї було?! — аби власну голову від великого лиха прикрити! Я хотїв усе лишити, та в ченцї йти. От і вся моя вина перед царем; більш менї нї в чому винити ся. Нехай на все буде царська воля.“