Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/122

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 112 —

суда і без верховного приказу хапають затверженого царем голову України, заковують єго, везуть в Москву, віддають під суд і цар за те похваляє їх!! Не можна не жахати ся того нечуваного безправя, яке панувало тодї в московському урядї, не кажучи вже про те, що по опиту, гетьман і єго товариші не показали ся винними в жадних незаконних вчинках. Та навіть коли-б вони були й винні, так все-ж таки самовольне взяттє старшиною гетьмана під варту було злочинством і повинно було викликати не хвалу, а кару. А що нарід український не спочував такому злочинному вчинку, так се знати з листу князя Ромодановського, писаного 12 червня року 1672, про народню колотнечу, вже-ж не марне єнеральна старшина бояла ся, що її побють.

Про долю безталанного Многогрішного ми відаємо, що єго запровадили аж в Селенгінск, там приписано єго до дїтий боярських; він жив довго. Року 1688 Демян укупі з сином Петром запомагав московському післянцеви Головину утихомирити Табунутів і побити Мунгалів. Доня Многогрішного побрала ся з сібірським дворянином Іваном Бейтаном і була живою ще року 1726, а унука єго була за попом з церкви сьвятого Спаса в Селенгінску за Ігнатом Боршевським.

Гетьманство Многогрішного не минуло без впливу на історию Україну того часу. Ставши гетьманом тодї саме, як лївобережна Україна розпадала ся, він поклав багато працї на те, щоб з'єднати її знов. Приязними зносинами з Дорошенком він думав оберегти лївобереже від нападів з правого боку Днїпра. Отут-то єго заходи неминуче зустріли ся з лиxими добутками андрусівської умови. Маючи щиру вдячу, Многогрішний промовляв до Москви просто те, що почував і думав, але єго щирість і сьміливість для Москви були не до смаку: з сего зараз покористувались єго вороги — Українці і занапастили єго.

1891.