Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/135

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 125 —

віча стояли на автономії, але автономія мусїла зникнути, коли завело ся самовластє і державцїв і панів і з того часу не могло вже рости і розвивати ся звичайне кіпне право і право віча. Вся сила єго мусїла лежати тілько на памяти сходатаїв. Тим то, коли сходатаї приходили до уряду вимагати, щоб їх присуд був вивершений, їм нїчим було, опріч давнини свого кіпного права, довести справедливости свого вимагання. Громадський звязок між селами, обовязок приходити на копу і відповідати за шкоди і злочинство заподїяні на громадській околицї, тримали ся тілько тим, тілько на тому й снували ся, що мешканцї тих сїл „издавна о шкоды вшелякія схоживалися“. Так само звичаї кіпного сьлїдства, суду і присуду снували ся на самій лишень давнинї. Стоячи на такій основі, стоячи не рухомо, не розвиваючись, не ростючи, кіпне право в XVI. і XVII. в. показуєть ся невідповідним часу і новим обставинам громадського життя. До того-ж тодї вже позаводжено всякі урядові устрої полїциі і суди; життєві випадки стали розсуджувати по писаним законам.

Сходатаї народних віч були принижені; злиднї і убожество давили їх; через що — трохи по троху збували ся вони вдачи, бути безпосередними суддями. Через се вони, стежачи який позов, дїють якось полохливо, не сьміливо і видають присуди не завсїди відповідні народному звичайному праву. Напр. на копі року 1564 розсуджували позов про крадїж з борту пчіл. Позивачі крестяне Сенько і Демян підзорили в злодїйстві панського куховара Степана. Степан відводив ся і здавав ся на міщанина Зїнька Мельницького. По копному праву треба-б було спитати Зїнька, але позивачі, не дбаючи вічового присуду, постановили на питку Степана, били єго палїчем, палили огнем. Сходатаї замісць того, щоб спинити питку, розійшли ся собі: а Степан на питцї і Богу душу віддав.

Зневага і убожество викликали в сїльских громадах моральне псованнє. Селяне замісць того, щоб спиняти злочинства, нишпорити їх і стежити, та карати за них, самі виходили на розбишацтво підпалювали, грабували сусїд і уперто не хотїли приходити на віче, щоб вистежити злочинцїв і покарати їх.

Судова власть громад стояла різкою суперічю проти кормиги панів. За панами було право карати, навіть на смерть