за крадїж вола. Хребтовичка на се мовила: „Я на голе мужиче слово не накажу платити.“
На останку в XVII. в. дехто з панів цїлком заборонив своїм крестянам виходити на віче. 1602 р. збирала ся копа біля села Могильного Володимирського повіту. Крестяне села Овадна не прийшли на копу. Сходатаї вирядили тодї до сего села своїх заступників, вимагати, щоб сходатаї з того села йшли на копу. Крестяне села Овадна мовили до заступників: „Ми-б раднїйші були йти на копу, та коли-ж наші пани наказали, аби ми не виходили на копу. Через що, боючись панів, ми й не підемо.“
Показане нами становище сїльских громад на Українї-Руси в XVI. і XVII. в. сьвідчить, що громади пережили свій вік; що вони яко останки споконвічної давнини, не відповідали новим обставинам,
Переложив Ѳ. В. 15/27 I. 1886 р.
¹) Треба уважати, що свою моноґрафію автор писав в 1863 роцї. Після того було знайдено ще кілька актів. Найдавнїйший з них належить до 1553, але єсть сьлїд, що копні суди істнували і в XV в. Пізнїйший акт належить до року 1742. В XVIII. в. копні суди були навіть ще в Овручі; складували ся вони з самих тілько міщан а судили тілько самих шляхтян по їх позвам оден на одного.
²) Нові акти сьвідчать теж саме. З них видко: що копні суди збирали ся і в дебільших на той час містах, напр. в Овручі, в Житомирі, в Слуцку.
³) З актів 1625, 1632 і 1640 р. видко, що крім огню і палїча, питку проваджено ще і на дибі. Таку питку чинив кат, або „оправця.“
