буде? тепер такий смутний час, що коли-б не було в Переяславі царського воєводи і ратних людий, то Переяслав давно-б вже був у руках Татар; бо Думитрашко Райч злигав ся з ними; тодї-б усї ви з Переяслава зазнали від Татар великих утисків; бусурмани усїх би вас, не минаючи й немовлят, перегнали-б до Криму. Воєвод і ратних людий поприймав цар, щоб обороняти край від бусурмен і вони їх кілька разів били.“
Олишевський на се відповів Шереметєву:
— „Гетьман Петро Дорошенко змагаєть ся тому, щоб виведено з України воєвод і ратних людий, що за минулого часу король польский звелїв з Корсуна, з Уманя і з Чигирина повиводити своїх ратних людий і тим звеселив український народ“.
— „Справдї що так, відповів іроничне Шереметєв, се бачили ми торік; тілько що вийшов комендант з Чигирина в Польщу, гетьман зараз зібрав Татар і рушив з ними на Польщу; та чимало тодї міст, сїл і хуторів зруйнував. Боязко, щоб і на лївому боцї Днїпра таке не стало ся, коли ми виведемо воєвод і ратних людий.“
Небавом після сего Шереметєв вирядив Подимова до Демяна Многогрішного, запевнити іменем київського воєводи, що вольности козацькі нїчим від царя не були зрушені, а вигадав про се зрадник Бруховецький, єпископ Методій та Василь Дворецький; а що на Україну прислав цар воєвод і ратних людий, так сего-ж прохав сам же „воръ и клятвопреступникъ Івашка Бруховецький“ на те, щоб Українцїв обороняти від бусурмен. Коли-ж з того стало ся що будь не гаразд, так стало ся воно більш не через кого, як через Бруховецького-ж таки і по єго проханню.
Прийшла до Демяна Многогрішного грамота і від царя, писана 1 грудня; цар усовіщував наказного сїверського гетьмана „не няти віри „богосварнымъ“ улещуванням Суховієнка і спільника єго Кальги салтана і де трапить ся, бити „богопротивныхъ агарянъ“; не слухати нерозумних речий шахраїв, коли вони, сприяючи зрадникам, — почнуть людий добрих баламутити злодїйськими вигадками“.
Майже тодї саме, як Дорошенко переговорював ся з Шереметєвим, він інчою стежкою завів зносини з московським
