Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 15 —

урядом через українсько-руського шляхтича Теофила Бобровича. Бобрович по наказу царя переговорював ся з гетьмановим братом Андрієм. Гетьман Дорошенко і через брата добивав ся того самого, про що писав і до Шереметєва: щоб по містах українських не було нї воєвод, нї московського війска; але листуючись з Шереметєвим, гетьман не сперечав ся проти того, щоб у Київі був воєвода московський; тепер же брат єго Андрій, єго іменем говорив Бобровичу: „по нашому віковічному звичаю — де живуть козаки, там не повинні бути воєводи: над містом більшим — полковник; над меншим — сотник, чи отаман, а над простонародєм — війт. Коли цар пристане на отсї умови, гетьман зараз рушить в похід і зійдеть ся з Ромодановським. Ми не хочемо вимагати від царя нї гроший, нї соболїв; ми волимо служити до віку і готові йти на кождого ворога царського за наші вольности і з скарбу царського не хочемо брати нї єдиної копійки. А з поспільства ми самі збирати мемо податки і будемо посилати до царя. Під руку Польщи ми нї за що в сьвітї не хочемо і просимо Київа Полякам не віддавати“.

За Київ усї козаки у Гадячі завзято стояли. „Київ, кричали вони, наша мати. Усї головами поляжемо, а Київа королю не віддамо. Коли цар накаже повиводити з Київа своє війско, ми й самі за него справимо ся, а вже Полякам Київом не володїти“.

„Коли ми почнемо від Поляків відбивати ся, так ми через те роз'єму не зрушимо, говорив Андрій Дорошенко. Нехай післанцї великих державцїв з'їздять ся та умовляють ся на вічну згоду, а гетьман прохати ме, щоб Київа Полякам не віддавали. Коли-ж Поляки силоміць прийдуть до Київа, чи на Україну — ми шаблями будемо обороняти ся. Тодї Поляки швидче погодять ся з царем, Бог так помякчить їм серце, що вони й самі нас покинуть“.

Після отсих переговорів Бобрович 23 листопаду розіслав по українських містах унїверсали до духовенства і до мирян, усовіщуючи бути вірними цареви, не піддавати ся на улещування ворога Суховієнка, а тримати ся Дорошенка. Перегодом він поїхав до Москви пікловати ся там, щоб затвердили вольности війска запорожського.