Так от бачимо, що на лївому боцї Днїпра, після того, як скинули там Бруховецького — виступило аж три чоловіка охочих орудувати гетьманською булавою: Дорошенко, Многогрішний і Суховієнко. Перші два хотїли придбати гетьманську власть з рук царя. Коли-б Дорошенкови, що гетьманував вже на правобережній Українї, поталанило було зробити ся гетьманом і на лївобережі, то вже те саме знехтувало-б фактично силу і вагу умови андрусівської і Україна, подїлена сею умовою на дві країни знов з'єдналась би в одну. Дорошенко був би одночасне підданком двох державцїв, яко гетьман правобережний — підлягав би до короля польского, а яко гетьман лївобережної України — до царя московського. Чудно-б воно було, а тим часом трохи-трохи так не стало ся. А вже-ж коли-б було і стало ся так — то не на довго. Ледві чи пристали-б на се Поляки, а коли-б і пристали, маючи на думцї які будь потайні надїї, то все-б таки така подїя зробила ся жерелом нової небезпечности і війни. В Українцїв занадто вже богацько накипіло ненависти до Поляків; народне повстаннє ще не потухло зовсїм, воно-б знов заняло ся на правому боцї Днїпра, а певна річ, що лївобережні козаки почали-б помагати своїм братам. Не можна-б було й Дорошенкови лишити ся байдужим до такої народної боротьби; та й московський уряд затяг ся-б до неї, хоч би й проти власної волї. Дорошенкови і взагалї Українцям, що не спекали ся ще зовсїм польского втручання, вельми хотїло ся затягти Московщину у війну з Польщею. Бачили ми, що вже й тепер Дорошенко через брата свого Андрія переказував Москалям, що-б не виноватили козаків, коли розпочнуть війну з Поляками. Москалї усе отсе розуміли, та не хотїли здіймати колотнечу з Польщею, тим то, ластячи Дорошенка, мало на него покладали ся і рахували на него мало. Хоч він і запевняв, що готов вірно і щиро служити цареви православному, але тому не можна було няти віри вже через те саме лишень, що дїйсні вчинки єго не вдовольняли змаганням царя московського. Дорошенко не випустив на волю царських воєвод арештованих народом і повіддаваних єму, а погнав їх на правий бік Днїпра. Кілько разів уряд московський прохав єго, випустити тих воєвод, він хоч і давав обіцянки, але держав воєвод під вартою і двох з них Скуратова і Клокачова навіть в кайданах.
Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/26
Зовнішній вигляд