справедливої розсуди, тілько тягали позви. От через що й пішла остання колотнеча і зрада Бруховецького. Тим то Українцї благали позабирати з України воєвод і ратних людий і більш вже нїколи не присилати їх: податки-ж, які там припадати муть з України в скарб царський, збирати муть гетьмани через своїх людий і присилати муть в Москву. Але такі податки, щоб збирати їх з успіхом і щоб вони не давили народу, треба збирати не зараз, а перегодивши якийсь час, заким український народ поправить ся трохи з убожества і досягне лїпшого добробиту. Тодї і цїле війско запорожське, користуючись з своїх вольностий, не піддавати меть ся зрадї, а перебувати ме певним до царя стало і нестеменно.
Отся стаття була Москві не до смаку. Уряд московський уважав своїх воєвод на Українї за такий найважнїйший орґан, що тримав в покірливости до центральної власти московської край з'єднаний з доброї своєї волї. Досьвід останнїх лїт показував, що простати по Українї оту воєводську орґанїзацию, ще вельми рано, але-ж уряд московський жадав зберегти хоча те, що вже було заведене ним по Українї ще до Бруховецькогоі що, здавало ся єму, могло-б і далї істнувати безпечно. От чому на статтю послів України, дано відповідь невиразну і хитку: цар казав бути воєводам по тих тілько містах України, де цар визнає те „пристойнымъ“, а то не всюди, де їх позаводили за час від переяславської умови з Хмельницьким до останньої війни. Прецїнь же про сю річ відложили балакати на радї, а раду ту гадали скликали тої ще зими.
Посли українські вимагали вернути гармати, що Українцї покупили собі, або подобували на війнї у Поляків, але за останнього часу під колотнечу. Москалї позабирали їх до себе: прохали знов повертати дзвони і речи церковні, що позахоплювали Москалї по Українї: на останку визволити з неволї Українцїв, що поневолив Ромодановський під час походу єго задля втихомирення колотнечи Бруховецького. На се згодили ся в Москві, але з умовою, щоб Українцї подали реєстр усего, що було, де і коли заграбоване; а про полонених відповіли, що на прохання гетьмана Демяна визволено вже 569 чоловіка а останнї, які ще є, то ті будуть визволені. Старшинї, мабуть, припало до смаку, що за Бруховецького зроблено з неї „дворянъ“, бо й нинї вона прохала надати гетьманови право вда-
