Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/31

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 21 —

носив усе духовенство київське, а найпаче людий, що правили манастирями.

Уряд московський не на стілько няв віри отсїм доносам, щоб уважати на них в своїх заходах і вчинках, але-ж мав їх на думцї як не зайве остереженнє про свою обачність. Уряд не карав доносчиків і не видавав їх, тим паче, що протопопа до боярина Матвієва писав: „Листу мого не вели обявляти; а то як довідають ся — зараз мене на смерть покарають.“ Уряд московський доноси оті ховав, як кажуть в Московщинї, „під сукно“ до того слушного часу, коли самі вчинки покажуть, скілько правди в доносах.


III.

Післанцями в Москву вирядили: архиєпископ Лазар Баранович — ігумена з Маклаківського маиастиря Єремію з одним ченцем-попом і з дияконом, а наказний гетьман Многогрішний: єнерального обозного Петра Забілу, єнерального осаулу Матвія Гвинтівку і єнерального суддю Івана Домонтовича; до них приставлено було шестьох сотників, двох отаманів, двох війтів — від міщан і поспільства, — одного бурмістра, одного суддю полкового, підписка війскового, та 46 простих козаків.

Сїчня 19 р. 1669 післанцї вперше ставили ся перед „Малороссійскимъ приказомъ“. Боярин Богдан Хитрово в промові до них нагадав усю історию гетьманщини від часу Богдана Хмельницького і доводив, що усе що повигадував Бруховецький — було неправда, пущена тілько на те, щоб скоїти колотнечу.

Післанцї подали своє прошеннє з статтями. Головне бажаннє їх було, щоб по українських містах притьмом не було нї воєвод, нї ратних людий московських. Українцї не змагали ся, що по першій умові Хмельницького з Московщиною була згода на те, щоб в Переяславі, в Чернигові і в Нїжинї були воєводи московські, але-ж ті воєводи і царські ратні люди, замісць сподїваної з них оборони краю, заподївали на Українї погибель і руіну. Вони не приподобляли ся до українських звичаїв а допікали людям частими крадїжками, підпалюваннями, душегубствами і ріжними муками бідного народу. Коли-ж Українцї позивали ратних людий у воєвод, так воєводи, замісць