і все міняє їх на червінцї. Отакими поборами гетьман так озьвірив проти себе і мужиків і козаків, що ті хочуть утїкати до землї цїсарської. Я єго усовіщував, та він не схоче слухати ся мене і на божого помазанника і на царство православне несе такі ганебні слова, що менї, яко сьвященикови, і писати їх соромно“. Про архиєпископа Адамович писав таке: „Архиєпископ ось як сприяє цареви: каже, треба, мов, щоб на нашій Українї й нога московська не стояла, а коли цар не повиводить з наших міст своїх ратних людий, тодї гетьман хоч і сам поляже, то й царство-ж московське занапастить“. Відаючи, що українські посли прохати муть у царя, щоб позабирав собі з України воєвод і ратних людий, протопопа благав царя не забирати їх з Нїжина, Чернигова, з Переяслава і з Остра. Козаки скаржили ся на царських воєвод і ратних людий за своєвольство а протопопа навпаки запевняв, що народ аж голосить та кричить „не хотячи перебувати під козацькою неволею, як Ізраіль під єгипетською,“ а тілько й благає Бога проте, щоб перебувати під рукою царя московського. „Не тілько що не треба виводити воєвод, а треба-б ще нових поприсилати до Глухова і до Гадяча, тодї-б козакам годї було-б брісковати; а то їх там жменя, а вони куйовдять нісенїтницї, нїби такі, що побідили і одолїли, тай вимагають таких статий, яких і перш нїколи не було, навіть тодї як ще усї козаки держали ся купи і не йшли в ростич. „Повідомляю державця, писав Адамович, що розумні козаки, котрі не забули про присягу, а з ними і міщане і уся чернь голосно гомонять: коли цар повиводить з українських міст воєвод і ратних людий, так вони не хочуть тут жити а повтїкають, хто в московські українні міста, а хто за Днїпро до міст королївських“. Далї протопопа ворогами власти московської називав Забілу і Гвинтівку з товариством, що повинні були прибути до Москви, яко післанцї війска запорожського: Адамович напучував арештувати їх і між інчим додав, що наказний гетьман і архиєпископ з своїми однодумцями хочуть зараз зрадити цареви і з'єднати ся з Татарами, коли тілько цар не вдовольнить цїлком їх волі, яку повідають в Москві післанцї їх. Того-ж місяця, коли протопопа писав свої доноси, прийшов в Москву до „Приказу“ донос і від ченця з межигорського манастиря Анатолия: сей об-
