царських воєвод і ратних людий не було. Гетьман усовіщував народ, не сварити ся з Москалями і пропускати усїх Москалїв, що приїздять на Україну і не відмовляти їм хлїба-соли.
Бажаннє, спекати ся з України московських воєвод і ратних людий, так обгорнуло увесь народ український, що Демян Многогрішний, виряжаючи своїх послів до Москви з проханнєм скликати раду для вибору гетьмана, мусив головним чином держати річ про воєвод та про ратних людий.
На лихо течія життя громадського на Українї склала ся ось як: коли Українцї вдавали ся до уряду московського по який лад, що вважали користним задля народу, а уряд московський вважав, що той самий лад єму не зовсїм на руку, то зпоміж Українцїв зараз знаходили ся такі людцї, що починали підлабузнювати ся під погляди московські і показувати урядови власну прихильність і вірність до Москви. А що таким шляхом можна було вибити ся вгору, те доводив усїм нїжинський протопопа Максим Филимонович, швидко виведений на єпископа Методия. Правда, що єму бракувало розуму устояти на тій висшинї, до якої досяг, але приклад єго все таки був спокусливим. Стежкою отсею Максима Методия — загадав ся йти і протопопа Семен Адамович, сподїваючись на лїпший успіх, покладаючись на власний розум. Єго вирядили в Москву з послами Василем Многогрішним та з Матвієм Гвинтівкою. Повернувши з Москви на Україну, Адамович почав вдавати ся з листами до царя і до впливових підручників царських: до боярина Богдана Хитрово, до думних дяків Герасима Дохтурова та Лукияна Голосова. В писаннях своїх Адамович чорнив наказного гетьмана Демяна Многогрішного і архиєпископа Лазаря Барановича. Протопопа нарікав, нїби то Демян шість тижднїв держав єго під вартою за те, що він хотїв переслати в Москву відписку воєводи нїжинського Ржевського; Демян заборонив би то єму писати в Москву і до воєвод, похваляючись, коли не послухаєть ся, покарати за те на горло; тай не пускав єго нїкуди; тим то не було у него, протопопа, спроможности, виявити Демянови надужиття. З доносу протопопа знати, що ті надужиття були ось які: „Гетьман бере з народу непомірно великі податки; з винницького казана мужик платить по рублю, козак і піп половину рубля, з сохи, з коня, з вола, з млина, з усего бере і вже не мало тисячів зібрав
