Суховієнко був ворогом. Цїлу осїнь він піклував ся, прихилити до себе північну лївобережну Україну, що корила ся Многогрішному; але не поталанило єму і в кінцї грудня він рушив проти Дорошенка. Переправившись через Днїпро, Суховієнко взяв на Чигирин. Дорошенко заздалегідь розвідав про єго заходи, дожидав ся єго і біля Чнгирина розстановив своє війско так, що Суховієнківцї опинились і зпереду і ззаду і з боків між Дорошенківцями. Більша половина Татар покинула Суховієнка. Чимало й козаків покидали єго; лишило ся у него не більш десятої частини того війска, що перейшло з ним на правий бік Днїпра.
Перший захід зазброїти Чигирин — не вдав ся: Суховієнко і Калга мусїли відступити за річку Тясмин, а там напав ся на них Сїрко з Запорожцями і геть чисто побив їх, злучившись з Григориєм Дорошенком, котрий нещодавно прибув з Козельця. Суховієнкові козаки покинули єго і поприставали до Сїрка. Суховієнко утїк, з ним пішло — як одні звістки кажуть 5, а другі 15 би то чоловіка. Татари, ремствуючи за невдачу, забрали Суховієнка, яко бранця і повели єго до Криму укупі з Гречаним, що був писарем у Бруховецького. Ті козаки, що пристали до Дорошенка, привезли єму Суховієнкову скриню з паперами, коругов і бубон.
Отся Суховієнкова невдача поталанила була на час Дорошенковій долї. З усїєї правобережної України поз'їздили ся до Чигирина полковники, сотники і вся старшина, кланяли ся Дорошенкови і признавали єго своїм головою. Тай по лївобережній Українї по ріжних містах показувала ся між людьми охота признати Дорошенка за гетьмана. „Він людина стоющя того, говорили про него: з роду споконвічне козацького і до війни тямущий; а Демян що?! мужичий син Демян! Дорошенко нехай гетьманує над обома берегами Днїпра, як колись гетьманував преславної памяти Богдан Хмельницький над усїєю Україною“. На різдвяні сьвята з ріжних міст переяславського полку поприходили до Дорошенка подарунки животиною та хутрами лисячими і кунячими.
Сїчня 1 року 1669 Дорошенко видав до народу лївобережної України унїверзал, оповіщаючи, що побив свого ворога Суховієнка і що усе війско запорожське прирадило, держати ся доброї згоди з Москвою, але з умовою, щоб по Українї
