Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/34

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 24 —

сильства. На се в Москві відповідали, що усї статтї про міщан, накаже цар роздивити ся на тій радї, що буде.

Сїчня 23 знов покликали післанцїв в „Приказъ“. „Як на вашу думку, спитав у них боярин Хитрово: де лїпше припадає відбувати ся радї?“

Післанцї відповідали:

— „Про се ми не радили ся поміж себе: нехай поміркуємо і завтра повімо вам. Ми виберемо двоє, чи троє міст; лїпше щоб рада відбула ся де в затишку; мабуть так, щоб де біля Десни; тілько щоб чорної ради не було, та щоб на радї були самі полковники з старшиною. Чорній радї не можна бути, бо міста наші поруйновані; з'їдеть ся багацько народу, то й коний нїчим буде харчувати. Ми вже обібрали собі на гетьмана Демяна Многогрішного, і просимо — нехай би цар казав дати єму булаву і коругов“.

Другого дня послів знов покликали і оповістили, що цар своїми послами на раду вирядить боярина князя Григория Ромодановського, стольника Артамона Матвієва і дяком Григориєм Богдановим. Рада нехай буде в Батуринї, на раду покликати старшину козацьку і міщанську, а чорної ради щоб не було.

25 сїчня знов побачились вони. Побалакавши про деякі подробицї, спитали у післанцїв: „А які ви маєте докази на письмі проти єпископа Методия і проти протопопа Семена?

Післанцї на те відповідали:

„З собою жадних доказів не маємо, а на радї добудемо їх. Ми запевне знаємо, що у гетьмана Бруховецького з Методиєм і з протопопом і з Ромодановським була одна думка. Гетьман тодї посилав в Москву бунчужного Івана Поповича з арматним писарем Ничипором, і потім гуторив, буцїм вони говорили єму, що чули від бояр, нїби то царю України не треба.“

На се їм відповіли: „Можна-б вам і самим зрозуміти, що се дїло занадто чудне, а коли вам говорив такі речи Івашка Бруховецький, так се він єдине на те, щоб баламутити вас.“

На останку післанцї прохали, визволити з полону тих Українцїв, що перебували в неволї по дворах боярских і вернути українським купцям те добро, що повіднимали в них під годину смутів. Післянцям на все давали добрі обіцянки.